Треба ж і собі щось написати...

Поступово наша практика добігає свого кінця, а я так нічого і не написав, то треба ж колись починати... Хто ще не в курсі, працюю на посаді майстра виробничого навчання за спеціальністю "Оператор комп'ютерного набору, секретар керівника" в Тернопільському вищому професійному училищі сфери послуг і туризму.
Перші враження були жахливими, але поступово розумію, що все далеко не так погано, як на перший погляд.
Колектив переважно жіночий, що особисто мені дуже приємно, але є багато моментів в їхній співпраці між собою, які мені ніколи не будуть зрозумілими... (Вкотре розумію, що поняття "жіноча дружба" придумали чоловіки, а насправді його не існує!).
Про саму роботу багато писати не буду, щоб не втомлювати читачів, тим більше що всі вони теж були на практиці і ситуацію в школі знають. Попри переважно хороші відгуки з практики, я дозволю собі всьому написаному не повірити, бо ситуація далеко навіть не задовільна, хоча і авторів дописів також можна зрозуміти, їм потрібно своє проходження практики подати в відповідному світлі.
Стандартна проблема: ДІТИ НЕ ХОЧУТЬ ВЧИТИСЬ. І це враховуючи наявність стипендії в 200 грн., яка є велетенською мотивацією. Про школу і говорити нічого, а ви говорите репетиторство, ще і з математики... Чому так склалось? Причин багато, наслідок один, причому плачевний.
Тепер про самих дітей. Діти живі, активні, товаристські, винахідливі і т.д. ..., але в потрібне русло їх енергію спрямувати не вдається. Зате отримую велетенське задоволення від самого спілкування!!!
На завершення скажу, що працюючи в "Артеці", десь на протязі одного - півтори тижднів 2 зміни я просто не хотів виходити до дітей. Тут такого не трапляється, на роботу я йду з задоволенням, а для мене на даному етапі це найвищий показник.